Головна сторінка Публікації В Україні бурхливо розвивається російська поезія
В Україні бурхливо розвивається російська поезія
Написав Олександр Різник   
Субота, 20 березня 2010, 10:55

На межі 80-90-х років в літературно-філологічних колах України досить поширеною була думка про неодмінність «селянського живлення» художньої літератури. Фактично це означало, що повноцінного розвитку може досягти лише література, створена мовою корінного народу даної місцевості (до того ж, за умов, що цей народ є культурно самоідентичним і становить тут більшість населення). Навіть з’явилося гасло «Двуязычие – двоедушие», манке зовні та підступне посутньо. В контексті українського національного відродження це прочитувалося так: справжньої російської літератури в Україні бути не може в принципі, а коли хтось і пише російською, то приречений… мавпувати «справжню» літературу «народно-автентичної» Росії (цікаво, що геніальний Борис Чичибабін навіть не здогадувався про свою схожість із цією екзотичною істотою).

Десь на порозі нового століття подібні просторікування вщухли, бо не витримали перевірки практикою. Але сама їхня докучлива наявність в інформаційному просторі, схоже, тільки пішла на користь російськомовній літературі України: складається враження, що у багато декого з її представників збурився «дух заперечення» - мовляв, ми доведемо, що вміємо писати російською незгірш за «корінних російських»!

«Сухий залишок» сьогодні такий: в Україні створюється чимало цікавої російської поезії, її творці утворюють асоціації, проводять фестивалі (серед яких міжнародні «Київські лаври», «Каштановий дім», «Волошинський конкурс», заходи «Чичибабін-центру»), видають книжки й активно використовують Інтернет, беручі участь як в українських, так і в російських Інтернет-проектах. Зрештою, тим, хто цікавиться сучасним російськомовним літературним процесом в Україні, мій «лікнеп» жодної інформації не додасть, але тим, хто не обізнаний, маю порекомендувати декілька справді яскравих імен: Олександр Кабанов, Євген Ієвлєв (друкується під псевдонімом «Мастер Евгений»), Василь Дробот, В’ячеслав Рассипаєв, Марина Матвєєва... Зрозуміло, це лише дещиця! Дедалі примітнішим стає й феномен двомовної поезії, коли один і той самий автор досягає рівновисоких результатів як у царині української, так і російської поезії (повнішу інформацію щодо цього читайте тут). Гадаю, для прихильників незворушної одномовності "справжнього поета" це явище - інтелектуальний нокаут.

Як би там не було, але в пострадянському просторі читаючий загал колишніх «республік-сестер» (а надто зростаюча популяція інтернет-"блукачів") дізнається про стан сучасної літератури в Україні передусім з творчості її російськомовних поетів – не в останню чергу з огляду на те, що російська і в порадянську добу залишається єдиною загальнозрозумілою мовою.

Особисто я – двомовний громадянин, вихований в інтернаціонально-російськомовному середовищі «чиновницького» Києва та «пролетарського» Запоріжжя. І пишаюся, коли в Україні витворюють якісний культурний продукт будь-якою мовою, а тим більше, коли цю якісність визнають за межами моєї Батьківщини - як-от поезію О.Кабанова чи Майстра Євгенія, які за російськими Інтернет-рейтингами не поступаються провідним сучасним поетам Росії. Але при цьому вважають себе українцями - і тут, і в Росії, і будь-де.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

© Олександр Різник, Київ - 2010 р.