Головна сторінка Публікації Переконання та інтереси
Переконання та інтереси
Написав Олександр Різник   
Субота, 20 березня 2010, 10:41

Подейкують, що із крахом радянського тоталітаризму епоха переконань змінилася епохою інтересів. А звідси, епоху романтизму заступила епоха цинізму, Людину Переконану - Людина Зацікавлена, а герой-романтик нищівно побитий героєм-циником.

Звісно, переконання націлюють людину на далеку перспективу і мають для неї «надособистійсний» смисл, спонукаючи страждати, радіти й сподіватися не лише за себе, але й за ціле людство. Натомість інтереси здебільшого охоплюють найближчу будучність і, по суті, замкнені на егоїстичних прагненнях. Переконання – надихають, окрилюють, інтереси – приземлюють, «приплазовують» людину. Переконання асоціюються зі світом «високого», інтереси ж - …

Втім, співвідношення переконань та інтересів не надто очевидні. Ці основоположні вектори світогляду перебувають у досить непростих стосунках, часом непримиренно конфліктуючи, часом перепливаючи одне в одне. В певній "людській одиниці" цілковито здатні уживатися переконання в одній сфері з інтересами в іншій, а часом нагальний приземлений інтерес здатний загальмувати навіть найзахмарніший «рефлекс переконання» (особливо, коли переконання є не настільки глибокими, зрілими, щоб убезпечити людину від зрадження ідеалів на потребу цьогохвилинної вигоди). З іншого боку, інтерес може підпорядковуватися переконанням – як засіб служіння ідеям: скажімо, «я маю інтерес до певних речей, я зацікавлений в певному перебігу подій, та лише тією мірою, якою це відповідає моїм переконанням!». І навпаки, певний інтерес здатен перерости в переконання – наприклад, читання історичної літератури, попервах захопивши читача суто зовнішньою інтригою (тобто, викликавши інтерес), може суттєво вплинути на світогляд людини, а отже й на її переконання.

Носіями (або суб’єктами) певних інтересів та переконань можуть бути не лише окремі люди, але й корпоративні групи та більші соціуми.

Функціонуючи в певній групі однодумців (за переконаннями) чи спільників (за інтересами), людина неодмінно “ділиться” частиною своїх прагнень та потреб з іншими членами групи. Але мотиви цього “ділення” докорінно різні: людина з переконаннями жертвує власними потребами, тобто ділиться ними безкорисливо, натомість людина з інтересами – лише тимчасово поступається своїми потребами зі сподіваннями згодом повернути собі все те, чим вона нині поступилася. Наразі зауважмо також, що переконання грунтуються на ідеалах, а інтереси – на зиску (вигоді).

Загалом суб’єкти переконань та інтересів можна поділити на три групи:

  1. Суб’єкти переконань – тобто “ідейні” суб’єкти, ті, та чий сенс існування полягання у служінні певним ідеям;
  2. Суб’єкти інтересів – тобто прагматичні суб’єкти, чий сенс існування - одержання практичної вигоди (зиску);
  3. Дуалістичні суб’єкти, що існують “на розрив” між переконаннями та інтересами.

У свою чергу, взаємодія цих суб’єктів теж розпадається на декілька типів:

  1. Взаємодія переконань (найбільш відома як боротьба ідей) – націоналістичних, соціалістичних, теократичних, ліберальних та ін.
  2. Взаємодія інтересів – майнових, земельних, фінансових, владних, статусних (боротьба за престиж, привілеї, державні гарантії etc.).
  3. Взаємодія переконань та інтересів (скажімо, протистояння морального і прагматичного, боротьба циників і романтиків, “відданих громадян” і “ницих користолюбців” тощо). З цього погляду цікаво було б влаштувати брейн-стормінг з тлумачення модних нині понять “національні переконання” і, що найцікавіше, “національний інтерес”, наразі й з того приводу, як і з яким практичним результатом для пересічних людей вони сполучаються.

Автор цих роздумів далекий від наміру обожнювати всі без винятку переконання, позаяк інші з них незрідка і досить рясно пігментовані мізантропічністю (радикальний націоналізм, тоталітарні вірування, репресивний соціалізм та інші “ідеосистеми”, досить руйнівні як для суспільства, так і для душі), але...

Україна й справді живе сьогодні в епоху розчарувань у суспільних ідеалах – комуністичних, націоналістичних, ліберальних, у вірі в Бога, в житті без Бога, сама в собі... І не лише Україна! Скільки не обклеюй стовпи наліпками з агітацією за ту чи іншу партію, скільки не заставляй автостради політичними “грандпиками” (себто, “бігмордами”), як не гати ефір слоганами на честь і славу партійних бонз та інших "геноссів", мистецтво наше дрібнішає – і духом, і розумом. А мистецтво, скільки б не таврували марксизм, – дзеркало епохи!

До речі, про дзеркало.

Перша половина ХХ ст. була сповнена страшних трагедій, від наслідків яких людство не оговталося донині. Але, наче спокуту за ті трагедії, людство мало Дмитра Шостаковича – геніальне мистецьке дзеркало тих трагедій. Сьогодні, на старті ХХІ ст., трагедій не менше,- але Д.Шостаковича немає.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

© Олександр Різник, Київ - 2010 р.